Аннотация:Українські вчені визначають професійну мобільність (від лат. mоbilis – рухомий), як здатність швидко змінювати види праці, переключатися на іншу діяльність у зв'язку із змінами техніки і технології виробництва.
Професійна мобільність виявляється у володінні системою узагальнених прийомів професійної праці та застосуванні їх для успішного виконання будь якого завдання на суміжних за технологією ділянках виробництва. Передбачає високий ступень розвитку узагальнених професійних знань, а також готовність до оперативного відбору і реалізації оптимальних способів виконання виробничо – технічних завдань [3, с.194].
Передусім розпочалась теоретична та практична розробка принципу мобільності в освіті та діяльності вчителя-європейця. Ґрунтовну розробку проблеми мобільності вчителів в умовах формування єдиного освітнього простору в Європі здійснив французький учений-компаративіст Ф.Ваніскотт. Він обґрунтував концепцію мобільності вчителя-європейця. Її вихідним положенням є ідеал майбутнього європейського суспільства, що „гарантує свободу і природну мобільність кожної людини в межах відкритої інтеграції”. Ключова фігура в будівництві такого суспільства – вчитель-європеєць, що відкритий до світу, поважає культури різних народів, спрямований на діалог з іншими культурами, мобільний у своєму розвитку та праці. Мобільність учителя – це здатність до змін, до прийняття нового, до системного мислення, до розуміння взаємозв’язків і взаємозалежностей в суспільному розвитку. На думку вченого, мобільність можна розглядати як одну з найсуттєвіших професійних рис вчителя-європейця і як засіб у процесі формування сучасного вчителя професіонала.